5 вересня 1941 року з’явилося перше розпорядження про створення у західній Волині єврейських гетто. Воно стосувалося населених пунктів, де жили щонайменше 200 євреїв.Ізоляція євреїв від решти місцевого населення значно полегшувала окупаційній владі контроль за ними та їх трудову експлуатацію. Загалом у західній Волині створили 75 гетто.
Олексій Коваль, українець із Мельниці, у 28-річному віці обіймав посаду коменданта місцевої поліції.
«Приблизно на початку вересня 1942 року я особисто отримав розпорядження від районного коменданта поліції (м. Голоби) Пашкевича про те, щоб всіх громадян єврейської національності зібрати в одне відведене місце та взяти під охорону. Коли всі громадяни єврейської національності були зібрані в “гетто”, я наказав оточити вулицю Божичну і зі зброєю в руках нести постійну охорону. За вказівками, за межі табору (“гетто”) виходити категорично заборонялося...».
Найчастіше гетто створювали у найбідніших районах міста чи села. При переселенні туди обмежували час для перенесення речей – кілька тижнів, днів або ж лічені години. Чим менше часу євреї отримували, тим менше речей вони встигали перенести з собою, що потім значно погіршувало їхній побут.
«…[сільський старшина с. Береськ] прийшов саме в цей день ще з одним і сказав: “Залиште все, візьміть те, що можете взяти з собою, і йдіть в Кисилин”. Питаємо його: “Нас хочуть убити? – “Ні, ви будете там в гетто”. Мій батько не міг багато нести, бо був інвалідом, мама теж не була здоровою жінкою, ми несли, що могли. Ми прийшли в гетто, нам дали маленьку кімнату, ми зняли там двері, принесли кілька стільців. Поклали на підлогу двері, зверху пухові ковдри, і на них ми всі спали – хто з краю, хто посередині, і однією ковдрою вкривалися. А потім нас почали виводити на роботу».
Соня Шерер, єврейка з Береська, 17-річна бранка Кисилинського гетто..
Часто гетто складалися з кількох частин: для ремісників та інших кваліфікованих працівників із сім'ями та для решти єврейського населення. Найбільші гетто були у Володимирі (15-18 тисяч євреїв), Луцьку (14-15 тисяч), Ковелі (понад 13 тисяч). А найменші – у Поворську (близько 200 євреїв) та Четвертні (не більше 100). Люди помирали ледь не щодня від недоїдання, інфекційних хвороб, важкої праці, побиття та періодичних страт.
Страта єврея зі Здолбунівського гетто під наглядом службовців німецької жандармерії, місцевої поліції та єврейської служби порядку.
Джерело: Yad Vashem Archives.
«І багато євреїв з містечка Ратне віддали своїх дітей фермерам, яких вони знали, і я був одним із таких дітей. Там була жінка, вдова, у неї була дочка і у неї був син. Сину було 15-16 років. Він мене регулярно лупцював, він бив мене, але в мене була їжа і я спав у хліві на сіні. І, до речі, спати на сіні дуже приємно. Це дуже приємно. Це краще, ніж спати на ліжку, повірте».
Пінхас Блітт, єврей із Кортелісів, 11-річний бранець Ратнівського гетто.
«Я туди ходив, в гетто. Носив їсти до Йоська. Такий був Йосько Лангер. Він трохи з батьком дружив. У нього була жінка Сура, то вона допомагала в жнива. Коли всіх стали гонити, то вона в нас була. То я вечорком носив їсти. Там дріт був, то що дріт! Було шість дротів. Там пригнулись, і вони пролазили, якщо треба було. Навіть мати носила саму меншу сестру в жнива туди до них, щоб вони гляділи».
Сергій Романюк, 12-річний українець із Кисилина..
Нацистська влада також створила у західній Волині 26 таборів примусової праці, щоб продуктивніше експлуатувати єврейську робочу силу. Відбір тих, кого відправляли до цих таборів, покладали на очільників єврейської громади. Умови в цих таборах часто були важчими, ніж у гетто.
Більше про подію
