У межах супровідної програми до виставки її відвідали щонайменше 2 000 школярів/ок та студентів/ок. Також 300 вчителів історії з Рівненської області взяли участь в освітніх семінарах «Коротка історія насильства», проведених на базі Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Ділимося матеріалами, створеними у межах виставки, що стануть у нагоді при підготовці тематичних уроків у шкільних навчальних закладах.
Геноцид – процес масового вбивства з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу. Згідно з міжнародним правом, геноцидом вважають убивство членів такої групи, фізичне ушкодження або завдання психічних травм; навмисне створення життєвих умов для повного або часткового знищення групи; дії, розраховані на унеможливлення народження дітей або насильницька передача дітей іншій групі. Початково поняття «геноцид» сформулював Рафаель Лемкін для означення нацистських злочинів, насамперед Голокосту.Голокостом називають нацистську політику, що розпочалася у 1933 році з дискримінації й еволюціонувала до масового вбивства близько шести мільйонів євреїв під час Другої світової війни. Понад чверть жертв Голокосту походили з території окупованої України, зокрема більше 200 тисяч – із заходу Волині.Ще однієї групою жертв нацистського геноциду стали роми, понад 1 200 яких убили на території західної Волині. Геноцидальне за характером насильство чинили також щодо радянських військовополонених та мешканців сільської місцевості, на яких покладали колективну провину за антинацистський спротив. У 1942-1944 роках у західній Волині окупанти спалили щонайменше пів сотні сіл і вбили понад 10 тисяч їхніх мешканців.
Дискримінація – будь-які обмеження стосовно людини та/або групи людей за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного чи майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Дискримінація є однією з форм насильства, яка передує його більш екстремальним проявам у вигляді воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноцидів. Жертвами останніх часто стають ті групи, представники яких тривалий час зазнавали різного роду дискримінації. Зокрема, так було з євреями й ромами під час Другої світової війни, яких в умовах нацистської Німеччини систематично дискримінували, починаючи з 1933 року. Наявна в інших країнах Європи дискримінація щодо євреїв, ромів та інших груп полегшувала нацистському окупаційному режиму реалізацію геноциду.efers to any restrictions imposed on a person and/or a group of people based on race, skin colour, political, religious, and other beliefs, gender, age, disability, ethnic and social belonging, family or property status, place of residence, language, or other grounds.Discrimination is a form of violence that precedes its more extreme manifestations in the form of war crimes, crimes against humanity, and genocides. The latter are often unleashed against groups whose representatives have been subjected to various kinds of discrimination over a long period of time. During World War II, this was the case with Jews and Roma: starting from 1933, they were systematically discriminated against in Nazi Germany. The preexisting discrimination against Jews, Roma, and other groups in other European countries made it easier for the Nazi occupation regime to carry out genocide.
Репресії – це переслідування особи чи суспільної групи, що чиниться державною владою з метою контролю населення. Для цього застосовують різні каральні заходи, як-от затримання та/або позбавлення волі, конфіскація майна, депортації, страти тощо. Репресії були невід'ємною частиною насильства в західній Волині, яке під час Другої світової війни чинилося радянським і нацистським окупаційними режимами. У 1939-1941 роках у західній Волині радянська влада арештовувала всіх реальних і уявних політичних противників. Улітку 1941 року в тюрмах західної Волині розстріляли або вбили в інший спосіб близько шести тисяч в’язнів. Практика арештів та інших політичних репресій застосовувалася й нацистською окупаційною владою. Серед постраждалих були й представники тих політичних організацій, які в 1941 році розраховували на співпрацю за райхом – члени ОУН (м) та ОУН (б).
Депортація – примусове переселення у межах держави, включно з окупованими та анексованими нею територіями.У депортацій бувають різні мотиви й цілі. Найчастіше їх застосовують як один із насильницьких методів нейтралізувати реальних чи уявних противників режиму. Особливо це стосується територій, де вплив режиму був недостатній, – у прикордонних, окупованих або анексованих регіонах. У Радянському Союзі депортації набрали особливого розмаху у зв’язку з потребою освоювати землі з суворим кліматом та через брак робочої сили, а також для усунення й перевиховання тих, кого вважали нелояльними і неблагонадійними. У 1940-1941-х роках радянська влада депортувала із західних областей України в Сибір, Середню Азію на Далекий Схід близько 200 тисяч людей – переважно етнічних поляків, євреїв та українців. Депортації відновили одразу ж після повернення радянського режиму в регіон. Перший ешелон із депортованими вирушив зі станції Здолбунів на Рівненщині уже 7 травня 1944 року. Упродовж наступних дев’яти років із західних областей депортували ще понад 210 тисяч людей. Близько третини з них – із заходу Волині.
Конфіскація майна – репресивна практика легалізованого пограбування окремих переслідуваних груп. У радянській політиці, наприклад, конфіскацію застосовували щодо заможних селян та підприємців. У реаліях нацистської Німеччини практика конфіскації майна найчастіше застосовувалася до євреїв. Вона була невід’ємною складовою політики Голокосту. Конфісковане майно жертв Голокосту націоналізували та продавали, що дозволяло фінансувати ведення Другої світової війни. На території західної Волині конфіскація майна жертв Голокосту також застосовувалася з метою легітимації геноцидної політики серед місцевого населення, яке отримувало змогу за безцінь придбати речі й нерухомість убитих або переселених до гетто євреїв. Така політика мала нейтралізувати негативні настрої й будь-які форми пасивного чи активного опору політиці Голокосту з боку місцевих мешканців. На практиці це не завжди працювало, в низці випадків навіть після отримання майна вбитих євреїв, люди продовжували допомагати вцілілим жертвам. Хоча частіше траплялися ті, хто, наприклад, придбавши кращий будинок євреїв, не був зацікавлений у виживанні його колишніх власників чи їхніх родичів.
Примусова праця – будь-яка робота, яку виконують проти власної волі та під загрозою покарання. Нею можуть користуватися як органи державної влади, так і приватні підприємства чи окремі особи.У контексті Другої світової війни передусім ідеться про використання примусової праці іноземних військовополонених, в’язнів концтаборів та цивільних робітників на території нацистської Німеччини – всього понад 12 мільйонів людей. Українські примусові робітники та робітниці становили одну з найчисельніших груп – щонайменше два мільйони людей. Понад 50 тисяч із них походили з західної Волині, їх називали «східними робітниками», змушували носити дискримінаційні нашивки з літерами «ОСТ» та жорстко контролювали.Також на окупованих територіях примусова праця позначилася на мільйонах місцевих мешканців, змушених виконувати трудову повинність, а особливо на євреях, радянських військовополонених та в’язнях виправно-трудових таборів. Лише для євреїв у західній Волині окупанти створили 26 таборів примусової праці.У Радянському Союзі під час Другої світової війни так само використовували примусову працю іноземних військовополонених, а також власних громадян, наприклад, в’язнів таборів ГУЛАГу чи спецпоселенців. Навіть після завершення війни радянський режим застосовував різні покарання, зокрема тривалі ув’язнення, щодо тих, хто самовільно залишав робоче місце чи просто запізнювався.
Порятунок – сприяння переслідуваним у виживанні. У контексті Другої світової війни найвідомішими є факти порятунку євреїв під час Голокосту: організація втеч і подальшого переховування, забезпечення їх фіктивними документами, продуктами, одягом чи іншими ресурсами, необхідними для того, щоб уціліти. Часто будь-яка допомога євреям загрожувала серйозними покараннями, включно зі смертною карою.Попри це, кількасот людей отримали від ізраїльського меморіалу Яд Вашем звання «Праведників народів світу» за порятунок євреїв на території західної Волині. Серед них – люди різного етнічного походження, а подекуди й представники нацистських окупаційних структур. Першою почесне звання «Праведниці народів світу» надали Марії Бабич із Рівного, а серед останніх, хто його отримав у 2022 році, – подружжя Федора та Софії Коротюків, Юхима та Анни Кібукевичів і Віра Красова з донькою Іриною з Рівненщини. Критерії отримання цього звання: активна та усвідомлена участь у порятунку, не вмотивована фінансовою чи іншою вигодою, реальна небезпека для життя рятівників та/або їх близьких, а також факт, що впродовж подальшого життя вони не завдали шкоди будь-якій іншій людині. Загалом рятівників було значно більше, ніж офіційно присвоєних звань «Праведників народів світу». Ще більше людей надавали євреям ситуативну допомогу, втім не наважувалися на їх тривале переховування.
Памʼять. Колективна пам’ять та політики пам'яті забезпечують формування та збереження в суспільстві ритуалів, цінностей та уявлень про життя. Зокрема, про такі події минулого, як війни, масові репресії, зміна політичних режимів. Колективна памʼять проявляється в тому, як у суспільстві говорять про події минулого, як розставляють акценти у цих історіях, визначають героїв та антигероїв тощо. Колективна памʼять формується через персональні та/або родинні досвіди переживання минулого, а також через процеси цілеспрямованого формування колективної пам’яті політичними засобами, так званими політиками памʼяті. За їх допомогою певні історичні події запам'ятовуються, забуваються або й «пригадуються» ті, що ніколи не траплялися. Колективна пам’ять і політики пам’яті відіграють значущу роль у процесі примирення зі спадщиною масових злочинів минулого. Багато в чому уявлення про пам’ять і політику подолання складного й болісного минулого сформувалося в західній культурі саме у процесі переосмислення Голокосту.
Воєнні злочини та злочини проти людяності – терміни, які часто вживають разом, хоча між ними є суттєва різниця. Ще з XIX століття у міжнародному праві воєнні злочини визначають як свідоме грубе порушення законів та звичаїв війни. Це стосується як насильства щодо цивільного населення, так і недопустимих вчинків одних військових щодо інших. Натомість жертвами злочинів проти людяності може бути лише цивільне населення. Це поняття вперше сформулював Герш Лаутерпахт у 1940-х роках, а загальноприйняте визначення зафіксували наприкінці 1990-х.Сьогодні під злочинами проти людяності розуміють великий спектр дій у межах свідомого широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних людей, а саме: вбивство, фізичне винищення, поневолення, депортація або насильницьке переміщення населення, ув'язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи, що порушують основоположні норми міжнародного права, катування, будь-яка з форм сексуального насильства, переслідування будь-якої ідентифікованої групи чи спільноти за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними ознаками, насильницьке зникнення людей, інші нелюдські діяння подібного характеру, що навмисно спричиняють сильні страждання або серйозні тілесні ушкодження чи шкоду психічному або фізичному здоров'ю. Під час Другої світової війни у західній Волині і радянський, і нацистський режими скоїли багато актів насильства, які підпадають під визначення злочинів проти людяності.
На сайті Архіву Арользен –
https://arolsen-archives.org/ – доступно багато документів про примусових робітників і робітниць, ув’язнених концтаборів, військовополонених, а також євреїв з західної Волині, яким вдалося вціліти під час Голокосту та згодом емігрувати до інших країн.
На сайті Державного архіву Волинської області – https://volyn.archives.gov.ua/ – доступні оцифровані кримінальні справи людей, репресованих радянським режимом під час та після Другої світової війни, а також документальна виставка «Трагедія єврейського народу на Волині».
На сайті Державного архіву Рівненської області – https://rv.archives.gov.ua/ – доступні документальні виставки про радянські репресії 1939-1941 років, масове вбивство рівненських євреїв в урочищі «Сосонки» та інші події Другої світової війни.
На сайті Державного архіву Тернопільської області – https://archives.te.gov.ua/ – доступні оцифровані справи з обліком збитків, отриманих унаслідок нацистської окупації у Вишнівецькому, Кременецькому, Шумському та інших районах, що відносяться до західної Волині.
На сайті Меморіального музею Голокосту в США – https://www.ushmm.org/ – доступні різні джерела з історії Голокосту (документи, фотографії, відеохроніки, усноісторичні свідчення), а також цифрова версія «Енциклопедії таборів та гетто, 1933-1945», що містить статті про єврейські гетто у західній Волині.
На сайті Libraria. Архів української періодики онлайн – https://libraria.ua/ – доступні оцифровані періодичні видання, зокрема ті, що виходили в західній Волині під час нацистської окупації – «Волинь», «Костопільські вісті», «Кремянецький вісник», «Самостійність», «Українське життя» та інші.
На сайті Головної редакційної колегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» – https://www.reabit.org.ua/ – доступна довідкова інформація про людей із західної Волині, репресованих радянським режимом під час та після Другої світової війни.
На сайті Українського центру вивчення історії Голокосту – https://holocaust.kyiv.ua/ – доступні дослідження про історію єврейських громад у західній Волині, зокрема в Голобах та Мельниці, Кисилині, Ковелі, Мізочі, Острожці, Ратному, а також спогади Майкла Дімента – колишнього бранця гетто в Локачах.
На сайті Центру студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка» – https://mnemonika.org.ua/ – доступні видання, віртуальні виставки, подкасти та інші матеріали з історії Голокосту в західній Волині.
На сайті Яд Вашем – https://www.yadvashem.org/collections.html – доступні різні джерела з історії Голокосту (документи, спогади, фотографії, усноісторичні свідчення), а також бази даних жертв Голокосту та Праведників народів світу та матеріали мультимедійного проєкту «Нерозказані історії» – https://collections.yadvashem.org/en/untold-stories – зокрема про історію єврейських громад західної Волині під час Другої світової війни.
На сайті Яхад-Ін Унум – https://www.yiu.ngo/en – доступна мультимедійна мапа місць масових убивств часів Голокосту, в тому числі на території західної Волині.
